Ходила я сьогодні на побачення,
А всім сказала ніби по гриби,
То осінь мені так його призначила
Забрала мене з смутку і журби.
На лісовій стежині ми зустрілися
І я потрапила у царство золоте,
Вона спитала: "Ти чого журилася?"
Не знала, що сказати їй на те...
Красою осінь так мене втішала
Словами не опишеш ту красу,
Чарівний ще букет подарувала
Його додому наче скарб несу.
Ми з нею дивне бачили кохання
Там дуб берізку ніжно обіймав,
Свої пісні співав для неї зрання
Лиш вітер безсоромно роздягав.
Червоний клен стояв і ніби плакав
Летіло листя мов із серця сум,
Він про свою любов співав-балакав,
А для мелодії було замало струн.
Сказати осені: "Прощай,," я не посміла
(Як попрощатися чарівної пори),
Вона грибів у кошик положила,
І ніжно сонечком всміхнулася з гори.
Галина Грицина.
дуже гарно... нема слів 
