Минуле так вабить, лоскоче,
Безхмарне, щасливе життя.
Про це мені часто шепоче,
Не хоче душа забуття.
Туди, де не знала я суму,
Де трави у синій росі.
Несуть туди часто ці думи,
Життя обіймало в красі.
Туди, де цвіла матіола,
( Жаль запах тепер не такий),
І все було дивне навколо,
Полин тоді був не гіркий.
А поряд коханого очі.
Чому ж вони зараз сумні?
Згадай неповторні ті ночі,
Для нас у цвітіннім вбранні.
Приходжу не раз на світанку,
У край незабутніх думок.
Така це моя забаганка...
Дивлюся - зацвів наш бузок...