Мліє вдалині туманець осінній ;
я піду туди, щоб забутись тінню
філософського початку...
перейду знов кладку
спокою убрід.
Ось листок жовтавий -
майже цілий світ.
Він життя прожив недарма,
втомлений приліг.
Там шипшина, горобина
дивляться услід,
мов дівчата запишнені,
чи то оберіг ?
А повітря ріже ніздря
запахами рому, -
пропадає втома...
вже земля - м"яка солома
легко стелиться мені
і сили як у птаха молодого.
