Ніч відступає й владу віддає,
Її міняють сутінки досвітні.
Із темряви, що сірою стає,
Неясні обриси видніють світу.
Яснішає на сході небосхил,
Навкруг панує цілковита тиша,
Дме прохолодний вітерець легкий,
На землю роси стеляться густіше.
Готуючись неначе до чудес,
Природа поступово завмирає.
Стає чіткішим будь-який предмет,
Все далі погляд речі розрізняє.
Ось біля горизонту спалахнув
Сліпучий окрай сонячного кола;
Таким маленьким і тонким він був,
Вражаюче яскравим і чудовим.
У цей момент прокинулись птахи, –
Тихенький шурхіт чується у кронах
Дерев, в кущах і заростях густих, –
Ранкові перші трепетні розмови.
Щораз все вище сонця диск горів,
Вже й половину над землею видно.
Заповзали мурашки у траві,
Здійнявся птах, хитнувши гілку дивно.
Десь чути скрип дверей і голоси.
Собака чийсь прокинувся й загавкав.
А сонця диск все яскравіш світив,
Над світом вище й вище піднімався.
Ось лик іскристий над землею зріс,
І сонце теплий промінь розіслало,
Й такий блискучий, боляче до сліз
Дивитися мені на нього стало.
І ніби відірвалось від землі
Сліпуче сонце через кілька митей,
Даруючи енергію і міць,
І попливло все вище у блакиті…
Зійшло вже сонце… День настав новий…
08.06.2013
