Ввівання липневого вітру теплом та піщинками снів;
Кохання правічного дуба - нехитке́ у безлічі днів.
І ми поросли отим дре́вом, долаючи тисячний гнів,
Жаринками серць обпеклися - поринули в ме́жі степів.
Твоє сонцесяйне волосся заграло злаково в високій траві.
Твоя життєдайна усмішка й на віддалі гріє в приємній марі!
