Згубилися усі наші сліди
У павутинні бабиного літа...
- О часе, тишком-нишком обійди
Стежки, де мрія папороттю квітла!
Безжалісно регоче час-пустун
(А що йому чиїсь сердечні муки?!.),
Зухвало топче схлипи душеструн -
І серце божеволіє з розпуки.
Хто спинить цей скажений часоплин?
Чи бути вік заручниками долі?..
Актори - манівцями... В серці - клин.
Скінчився лік. Попереду - гастролі(?)...
Резонно! Я теж задаю собі таке питання, Оксано! 
