Зарум’янився місяць і зблід,
Її спомин притишив політ,
Доторкнувся таїни небес--
І почувся зірок тихий сплеск.
…Тоді місяць всміхався вгорі,
Як на крилах неслись своїх мрій.
Любов перша,тоненька струна,
Народила для пісні слова…
Відлетіли в тумани роки,
Загубились кохання сліди:
Він далеко, самотня вона,
А між ними печаль неземна.
…Тихий вечір спускається з віт,
Місяць в небі прикручує ґніт,
Інші мріють про вічну любов —
І у них все повториться знов:
Їм найкращим видасться світ,
Розпускатимуть зорі свій цвіт,
Зазвучать кохання слова,
Та історія буде не та.
