Важка дорога з тернами, крізь хащі – навмання.
Пройдеш ти декілька простих, невидних метрів,
Якось мовчки оглянешся, супутника нема.
Та вже з шляху вернутися назад не в силі,
Шлях той двічі не дано один і той пройти,
Ми присідаєм край дороги відпочити.
Просимо в Бога милості і молим “Все прости”.
Однак як трішки появляється душевних сил,
Вже піднімаєшся як кінь. Повинен ти дійти
І далі йдеш, хоч ноги вже твої безсилі.
І от настав кінець дороги. пуска ... Смерть. Хрести.
