Між світлом та тінню ховаєшся ти,
і в паніці в шафу стрибаєш з розбігу.
Закривши дверцята ти дивишся в світ
та крізь ненаситну шпаринку вдивляєшся.
Очі твої, ніжно-сині, налякані,
радіус їхній зашкалює обертом.
Руки холодні до тебе вже тягнуться
ти їх відштовхуєш й падаєш в рамочки.
Люди повз тебе проходять із настроєм
і не помічають, що ти десь пропав.
Для них ти картина, красива у рамочках
ти їхня примара, ти образ без фар.
