Чіпляється, заклята, -
Іржавою косою...
Де, враз, - немає брата!
Де сльози, - не росою,
А гнівом навіженим
Впадуть на плечі вбивці!
Ще плачуть молодиці...
Та, - проростає зЕрно!
А в тім зерні – надія,
І – наша Перемога!
Ще, - нелегка дорога,
Яку пройти зумієм!..
Ще будуть будні сірі...
Та, здихаємось бруду!
Бо, як і ти,- я вірю,
Що Україна – буде!!!
