Синові сорочку вишивала мати,
Щоби оберегом у житті була,
Та забрали сина землю захищати,
Відлетів журавлик з рідного села.
Повертайся, хлопче, до рідного дому,
Там тебе чекає мати край вікна.
І не вірить ненька про лихе нікому,
Тільки своє серце слухає вона.
Як чекала мама рідного синочка
Можуть розповісти в хаті образи
Й, скроплена сльозами, вишита сорочка
Одягав яку він раптом три рази...
Повертайся, хлопче, до рідного дому,
Там тебе чекає мати край вікна.
І не вірить ненька про лихе нікому,
Тільки своє серце слухає вона.
Хрестиками шите листячко дубове,
Кетяги калини, в гронах виноград...
Не зайшла поштарка на подвір'я знову,
Cум укрив росою яблуневий сад.
Повертайся, хлопче, до рідного дому,
Там тебе чекає мати край вікна.
І не вірить ненька про лихе нікому,
Тільки своє серце слухає вона.
Та у серці жінки не згаса надія,
Що поверне Доля сина на поріг,
Смерть його забрати, вірить, не посміє,
Щоб сорочку знову одягти він зміг.
Повертайся, хлопче, до рідного дому,
Там тебе чекає мати край вікна.
І не вірить ненька про лихе нікому,
Тільки своє серце слухає вона.