Мене не страшать ті, хто «гавкають» й «гарчать» неспинно,
А ті байдужі, що відвертають погляд й повертають спину.
Я не боюся НАШИХ хлопців, що приховали за балаклавами обличчя,
А тих «синочків», що заховалися за мамину спідницю.
Я не цураюсь козака, що мовчки в холод біль ковтає,
А того, хто заради моди чуба відпускає.
Та й не лякаюсь тих, хто тихо розгрібає жар руками,
А того, хто кричить:«Та я герой!», «Та я був на Майдані!».
Я не боюся того, хто там був і в сніг й в болото,
А того, хто побував там просто, заради фото.
А молодість пройде, дасть Бог і їхні скроні
Теж будуть щедро інеєм покриті
Й чим раз частіше очі у долоні
Ховатимуть, бо соромом налиті.
Чужий онук десь перестріне і попросить:
«Дідусю, розкажіть...,мені цікаво знати!»
На іншу відповідь не будуть мати права,
Лише:«Пробач, дитинко, та я не маю, що сказати...»
