Якийсь невідомий вірус
в мені...
То як максимум мінус,
чи ні?
Як мінімум я літаю у сні
і то вже виправдовує судоми
урАнці...
Я мрію про твої слова
вже вкОтре,
не живу вже без них
Боже!
Я БОЖЕвільна!
Від обов,язків вільна
і від пояснень звільнена
на сьогодні...
НадвОрі пси голодні
виють аж у мОїй душі!
Ми з тобою у сОбі самі
і напевно назавжи самІтні...
То було вже задесять у квітні,
я, здається, чекала у залі
очікування... когось чи чогось...
А давай МИ не боємОсь!
Бо боятись-то діло для слАбих...
Знову ніч поглинає свідомість
залишає надію натОмість...
І я далі читаю ТЕБЕ...
