І весь цей світ, неначе немовля,
якого відреклася горе – мати.
Чи не кобзар бува колись прокляв,
Уже й до того долею стокляте,
На тій струні? Зсутулилась земля
Коли в холодній злості брат на брата…
Ти бачиш, світе, кров’ю плаче день
То де ж, стражденний, воля? Воля, де?!
Тим часом кат без слідства і вини
Жене в кошари злоті сите стадо.
І знову день виснажливо поник,
І знову тиша гусне, наче ладан
У божім домі. …Хлопчики, сини
Небесні вої, звідки вас чекати?!
А десь крайнебо плаче у вогні…
Герої, не вмирають зроду, ні!
О Боже наш, прости нам за гріхи,
Освячені Тобою підем далі.
Бентежні зорі всіють небосхил,
Неначе кров’ю скроплені медалі –
За героїзм… А хто ж, коли не ти
За рідну землю, що немов на палю
Настромлена. Печуть гарячі рани..
Блаженство дай, Святий, за правду гнаним.
Написано струною, нервом душі "на тій струні". Конкретно не вказується про що, але так зрозуміло. Що це за брат, що не осуджує, а, навпаки, вітає агресію. І запитання про волю йде не про нашу волю, а про волю російську, якої там немає.
І тут також мовиться про нову небесну сотню, якої поки що немає, але вона може зявитись знову. Але це нікому не треба, бо і там появиться вантаж 200 - цинкові гроби. А вже тоді ми не брати.
І паля нас пече, та кримська паля, ті біженці, яких ще мало, та чи не всі втечуть в Україну пізніше від "братських" обійм.
Глибоко написано.Заставляє думати і приймати рішення.
Леся Shmigelska відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...Забракло слів, після вашого коментаря, пане Володимире...Дякую за глибоке розуміння мною написаного... Так, болить душа від невизначеності, облуди в яку втягнув наш "старший брат"... Та маємо надію, що все буде добре...