Невже я народилася для болю, що іншим додає тривог? (акровірш)
Невже прокляття я якесь несу –
Енергію коханням уплітаю,
Вкладаючи усі свої думки
Життя чуже нещадно краю?..
Екзамен доля вічно додає,
Якого суті і сама не знаю,
Напевно, гріх послали Небеса,
Адам та Єва що тоді у Раю…
Розумне серце все спокою не дає,
Оману кожну відчуває сповна
Душа кричить і стогоном стає,
И догоряє наче нитка кровна…
Любов даю без заздрості сміливо,
Атакам долі підставляючи плеча
Сама боротимусь завзято і уміло…
Як паросток, що проростає з дна.
До сонця, до небес, до Бога,
Людиною прийшла в оце життя
Якою б не була моя дорога…
Боротимусь за себе і людей
Опікою своєю щохвилини,
Любов’ю чи коханням вбережу,
Юпітер й Сонце додавали б сили,
Щастило щоб усім і кожну мить,
Окови грішні розірвавши й пута,
Йорданською водою окроплюсь
І віки вічні не залишусь призабута…
Написане що в серці не затреш,
Широку душу не розтопчеш сміло
И воскресатиму я знову раз у раз
Молитвою і кожним добрим ділом…
До неба підніматиму серця,
Окрилю, вбережу і заспокою
До Господа, мабуть, піде душа,
А може в пекло буде кинута тобою…
Єдиний вихід віднайду в собі –
Тривоги відкидатиму і горе
Рай з пеклом об’єднаю в боротьбі
І не тонутиму в життєвім морі,
Впиваючись коханням на путі,
Окрилю знову в кожнім слові
Господню Волю й промисли її…
