Дивні створіння ми - люди,
Бо так звикли до жорстокості,
Що навіть маленький промінчик
Видається нам цілим сонцем.
Не витримуємо,
Алергія на велике сонце…
В натовпі злісних гримас
Побачивши усмішку,
Не перестаємо дивуватись…
Той маленький промінчик сонця
Негайно намагаємось погасити,
А одиноку усмішку перетворити у злісну гримасу.
Така деталь, але така вражаюча - нема посмішок. А що, якщо зобов`язати посміхатися, як, наприклад, проплатити проїзд. Що то буде? Думаю, всі повеселішають.
Наталія Ярема відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кожен усвідомлює, що все саме так, але ми навчилися закривати на все очі.. А Ваш вірш просто ставить перед фактом. Це трохи шокує... Правда, безперечно.
Сильно!
Наталія Ярема відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00