Я з роду Плиток. Моя сестра,Параска Плитка Горицвіт, відома художниця, видавець власних книжок, письменниця. Вона була самородком із глибин народу.
На жаль, була, бо уже відійшла від суєти, залишивши нам самоцвіти своєї душі - картини і книги. Але я хотів розказати вам про нашого родича Летуна.
Було це давно, ще коли у нашому краю жили пани. У нашого родича був добрий шмат родючої землі і велике сімейство.Земля і діти були найбільшим його маєтком. У нього було прізвисько Летун, бо він дуже швидко ходив, можна сказати бігав, а ще правильніше "літав ". Земля Летуна знаходилась у вигідному місці, близько до села і дороги. Наш місцевий пан захотів купити землю у Летуна, але той ні за що не погоджувався. Тоді пан сказав, що поміняє свою землю на землю Летуна. Пан давав стільки землі, скільки Летун зможе обійти пішки за цілий день від сходу до заходу сонця. На цьому погодились. Йдучи,Летун мав робити зарубки на деревах, ставити мітки, де він пройшов.
Зранку, помолившись Господу Богу, вирушив Летун у путь. Йшов з плаю на плай, з полонини на полонину і за день обійшов кілька поселень.А треба сказати,що Летун устигав вранці покутати (нагодувати і напоїти) худобу у Зеленому, в обід бути у Верховині,на вечір піти на полонину і завидна вернутися в село. На те він був Летун. Нікому це більше не було під силу.
На другий день пан сів на коня і за два дні об"їхав землі, які Летун обійшов за день. Але договір є договір. Договір дорожчий за гроші. Пан відписав свою землю з лісами і полонинами Летунові,а його шмат землі узяв собі. Довго і щасливо газдував Летун, хоча працював багато і тяжко.Коли підросли сини,то Летун вирішив розділити свою землю між синами. Поділив Летун усю землю, а одну полонину залишив і сказав,що віддасть її наймолодшому синові. Старші сини обурилися і сказали,що знесуть наймолодшого на бартках з полонини, коли батько віддасть полонину йому. Тяжко вразили ці слова батька і образили. Не хотів він віддавати полонину у чужі руки, але також не міг допустити, щоб із-за землі між дітьми була гризота, ба навіть нещістє. Батько подумав і сказав синам, що продасть полонину, а гроші сини розділять, коли він помре.
Продав Летун полонину, багато золотих грошей приніс у бесагах і заховав їх. Настали неврожайні роки, не було хліба у горах. Не було хліба і у долах.
Їздив Летун далеко,щоб купити хліба, але не купив. Приїхав він додому, худібка голодна, свині голодні, люди теж голодують, бо нема хліба, неврожай.
Закликав батько синів, узяв золоті гроші і висипав худобі, але худібка не їсть, дивиться, не розуміючи,на господаря, висипав свиням, свині не їдять. Сказав батько до синів:"Бачите, сини, а ви хотіли грошей. Була би полонина, не голодувала б худібка і ви та ваші діти були б ситі."Повернувся ображений батько і пішов. Отакий то Летун, навчив синів,що неправильно чинили.
А ще Летун почав будувати в селі церкву. Ніхто не вірив, що це можливо, мало ще тоді було людей у селі. Але з Божою поміччю побудували. І донині красується церква у селі Зеленому над швидкоплинним Черемошем. Гарний пам"ятник лишив по собі Летун у людській пам"яті і у ласці Божій.
Від Дмитра Плитки записав Зеновій Винничук
село Зелене Верховинського району
місто Коломия Івано-Франківської області
ID:
291716
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.11.2011 22:08:11
© дата внесення змiн: 09.11.2011 09:03:06
автор: Зеновій Винничук
Вкажіть причину вашої скарги
|
