. Орачам – оріям, заїждженим їздовим
колгоспного пекла 50-60 рр. минулого віку
Петру Гудимі, Павлу Лунгулу, Василю Савчуку,
Павлу Бондарюку …
Орли орали оріяну висі.
На скиби вітру – неба переліг.
Під веснуванням світу я спинився,
Дививсь на те видіння скільки зміг!
Крильми орли орали неба прозір –
Їх борозни світліли вдалині.
А полем ратаї ходили босі,
Щоб перелоги піднімалися земні.
Ті орії заїжджені до краю,
Пекельники, колгоспні їздові,
Брели полями аж до брами раю –
Приймуть їх там за муки трудові!
Обдурені, облаяні, обдерті,
М'язисті, довгов'язі, молоді –
Вони вергали свіжі брили вперто,
Аж коні вигиналися руді!
Отак і веснували - існували
І часто засинали в борозні.
Їх образи вертаються із далей,
Коли йду раннім полем навесні…
…Орли орали ниву - оріяну,
На свіжі скиби – давній переліг.
І зникли тихо в сивому тумані,
Бо раптом одірвались од землі.
Не зорі то збираються у грона,
Щоб сяйвом хизуватись уночі –
Зібралися в сузір'ї Оріона
Мої сільські колгоспні орачі.
