В дитинстві побуваєш - лиш в своїх снах,
садок, вишні, сливи коло хати;
За хатою - соловейко у кущах -
невтомно продовжує співати.
А тут під вікнами - чудо квітничок,
він духмяний аромат розносить.
Хрущі над вербами крутять свій танок,
ставок линів і карасів досить;
Криниці скрипучий диво журавель,
верба, тин лозовий з перелазом...
Лине нам мелодія птахопісень -
- створюють симфонію всі разом.
І ми малеча навчилися пісень -
- пісні всі - ми залюбки співали;
Ті мелодії - мов Богом даний день -
нам в житті відрадою ставали.
Утіхи ще в дитинстві у нас були,
на сояшнині по селу гасали...
За собой вслід куряви хмару несли,
та на те - уваги не звертали.
В той час твердих доріг мало ще було,
навкруг споришами заростало...
Возами доїжджали в місто й село,
маршруток ще в помині не було...
Корів і кіз на пасовище гнали -
- по черзі як велось випасали.
Коней - мов ті джигіти обїжжали,
наохляп, аж задниці збивали.
В лапту, піжмурки, кремяхи гуляли,
в футбол, хокей, у волейбол грали.
Сусідських груш і яблук не минали,
маком й кавунами ласували;
Не крали - чи нахально грабували,
так - просто назавжди позичали.
Було занять цікавих нам чимало,
вдосталь, аж занадто не скучали...
Бо село - воно таки і є село -
- і в голови пусте й дурне не йшло...
По господарству щось допомагали,
науку ми в школі здобували;
На річку влітку частенько втікали -
- лозу і гречку ми поважали;
Та дітям, як говорять, як не крути -
- без води - ні туди, а ні сюди.
До дівчат вже частенько завертали,
бо підростали - не бідували.
Вони закрутять, закружляють, зведуть,
тоді знайди назад собі свій путь.
Це зараз - верть та круть - хто бував і де?
... пожиттєво ніхто вже не знайде.
А раніш, як повелось споконвіки,
як не твоє - не протягай руки!
Бо як відомо, не від ворів замки,
лиш від непроханого того зайди...
Вірш - лише тугу-думу навіває;
...наше дитинство - в снах прилітає...
Ятрить, хвилює, сльози навертає,
рожево квітне, снить, осяває!..
В дитинство - повертаймось в думках мрійно;
... і дитинством живемо постійно.
Важкий період коли роки в вікно
зирять, не дають жити спокійно...
Віз розгін шалений набрав - понесло...
... скоро пересохне ріки русло;
У дитинство повертаймось лише сном,
щоб не подружитися з маразмом!
ID:
177353
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 14.03.2010 11:23:33
© дата внесення змiн: 14.03.2010 11:23:33
автор: Гурман
Вкажіть причину вашої скарги
|
