Не було кращого на світі,
Але про те жаліти
Уже не було сліз,
Він з собою їх поніс.
Чимось срібним відблискує сніг,
Серед чорних грязних доріг,
Йдеш, мов привид, навпростець,
Одне лиш слово на губах –кінець!!!
Так страшно залишатися одній,
І хто зрозуміє її в цій біді?!
Ніхто не розуміє, не жаліє, мовчать,
Хоча у 3 ночі всі напевно сплять.
Ти здуріла, як так можна жити?
Ти ж не будеш його вічно любити?
Пішов – ну й «скатертью дорога»!
«Так поверни його!» - ти просиш в Бога.
А для чого, сама розумієш?
Любила його, як тільки вмієш,
Але він не цінував почуттів,
Він більш земного від тебе хотів.
Потім зрозуміє, буде вибачатись,
Запропонує знову зустрічатись,
Та ти навчишся гордості у неба,
І скажеш: «Мені цього уже не треба!»
Він буде дзвонити, плакати у телефон,
Казати, що приходила до нього в сон,
В коханні признаватись певно буде,
Та ти його уже давно забудеш.
Ти знайдеш іншого, побачиш,
Що ти для нього більше значиш,
Аніж плотські бажання в світі.
Він кохатиме, він буде тебе розуміти.
А зараз ти стоїш, розгублена дитина,
І сльози ллєш, хоча і неповинна.
Забудь про все, іди додому спати,
Той майбутній навчить тебе кохати!
ID:
117107
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 19.02.2009 09:38:35
© дата внесення змiн: 19.02.2009 09:38:35
автор: Айстра
Вкажіть причину вашої скарги
|
