Жили чорнобривці у кованій хаті,
А воля ходила до них через ґрати.
Їм сонце світило і птахи співали,
Купали дощі, грози ніч розривали.
Росли чорнобривці й про все це не знали,
У кованій хаті не пахли, не в’яли.
Росли пустоцвітом без роду, як тіні.
І ніби в землі та не мали насіння.
Господарі хати їх рвали з корінням,
Саджали нові і чекали прозріння.
Що може цвістимуть у кованій хаті,
Без сонця, без волі, чому сумувати?
Та якось в той край козаки завітали.
Враз волю зростили, всі ґрати скидали,
І ріднії землі, добро повертали.
Цвітуть чорнобривці, їм птахи співають,
Купають дощі, сонце ніжно торкає.
І люди в краю тім, ба навіть, дитина,
Пізнали, як пахне, яка Батьківщина!
Терпка і п’янка, чорноброва, крилата,
Нескорена, вільна вишневая хата.
Завжди чорнобривці ростуть біля хати,
Де роду коріння не знатиме ґрати.
ID:
960366
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.09.2022 19:56:55
© дата внесення змiн: 20.09.2022 19:56:55
автор: fialka@
Вкажіть причину вашої скарги
|
