Колисанки…колисанки,
Усім втіха, як дитинство,
Ніч світліє, прийдуть ранки,
Засріблять… роси намистом.
От і нині, йде до вікна,
Лице пестить прохолода…
Мо» закінчилась війна?
Тож яка … буде погода?
А чи спала,чи й не спала,
Небо сяйвом запалало,…
На душі вже й легше стало
Серцю радість посилало.
Ще одна нічка… прожита,
В очах блиски, жде дзвіночка,
Мать атака все ж відбита,
Тож почує, знов синочка.
Відступало хвилювання,
Все ж лишало слід на косах,
Геть із вечора й до рання,
В очах смуток, ніби в росах.
Та не дасть сльозам скотитись,
Її син, характер має,
Не посміє він коритись,
Батьківщину захищає.
Ліг промінчик на віконце,
Телефон, мов пробудився
-Добрий ранок - моє сонце!
- Ой, нарешті додзвонився.
Ті слова, в очах надія,
Діждусь сина, перемоги,
Вщент розіб’ють лиходія,
Жура зникне і тривоги!
17.08.2022р
Довго шукав можливість, щоб прокоментувати, і, слава Богу, знайшов. Вірш пречудовий! Дякую. Дуже схвилювало фото. Я у ньому впізнав свою рідну маму. 1:1. Буває ж така схожість! Дякую.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже сподобалось, Ніночко 
і дякую за красу 
