Коли через вогонь золото пройде,
То іскрами його вже не спалити.
Так само й душу нашу закаляє те,
Що сотню раз спочатку буде бити.
На перший спотикнеться й упаде,
За другим - гнів, образа, сльози.
Через пів сотні обернеться й нападе,
Далі зрозуміє: байдужість допоможе.
Але згорять мости, яких не відновити.
Не пити із криниць, якщо їх забруднити.
Ні оправдань, а ні пояснень вже не пролунає.
А лише тиша безконечна, що всіх порозділяє.
