Не випитий стоїть келих вина,
Та кольорами виграє на сонці,
З тобою б його випила до дна,
А так, лише, потримала в долонці.
Я б випила за все, що в нас було,
За те, чого нема тепер між нами,
Напевно, доля пише епіграми,
Можливо, хмурить брови і чоло.
Не п'ється, бо в душі бринить печаль,
Чи то так осінь в душу зазирає,
В той келих я цей спогад доливаю,
Ти теж налий і промовчи, що жаль...
Галина Грицина.
