Поміж усіх оцих антиутопій
Я - невагома крапелька дощу.
Шукаю сну, шукаю теплий спокій,
І не знаходжу. І тому мовчу.
А світ великий: часточки, піщинки,
І люди. І у кожного секрет.
Буває, тихо глянеш у шпаринку
Чиєсь шафи - ну а там скелет.
Буває, що вирішуєш любити,
І все віддати. Й каменем на дно.
А хтось вирішує без тебе жити.
Отак, як жив. Бо якось все одно.
Посеред всіх оцих антиутопій
Ми всі один для одного чужі.
Мені лише потрібен теплий спокій,
Бо страшно так стояти на межі.
