Незрозуміле споглядала я видіння,
Чи, може, це приснилося мені:
Неначе над землею лине у повітрі
Осяяний нічним світилом дім.
При світлі місячнім видніють гір верхів’я,
Що тягнуться у небо вище хмар,
І лицар чарівний вниз дивиться з нагір’я…
Зірок мигтінням небо ожива…
Мені б іще хоч раз у тих краях побути,
Під сяйвом місяця, у тихім сні
З блідим самотнім лицарем могутнім,
Який молився у пітьмі нічній…
Там ніби сила чарівна була в світилах,
Що загадково сяяли згори
І оживляли небо срібним блиском, –
Витала таємниця навкруги…
31.01.2014
