Утратив глузд, зірвало дах,
Бо вперше закохавсь по вуха.
Ходив завжди серед невдах,
Усіх і вся чомусь я слухав.
І раптом грім серед зими,
І засміялась хуртовина,
І застелила килими,
Якими йшов я до дівчини.
І залишалися сліди,
На килимку, неначе крила.
Я сотню раз по нім ходив,
Завжди мене стрічала мила.
Веселка в небі пролягла,
Уперше ранньою весною.
Вона на двох одна була
І ми пройшлися під дугою.
