Вона мовчала у темній кімнаті
І тільки зрідка тріскали дрова
Старий камін,стіни покриті
Старими спогадами... Стомлена,
Ніби сама себе засуджувала.
Сама для себе і суддя і кат
В середині себе зневажала
Сама собі і Юда і Пилат...
Вона мовчала у темній кімнаті
І це мовчання рвало тихо душу.
Лиш стіни знали усі таємниці
Що непідвладні забуттю і часу.
Вона давно уже все зрозуміла
Та видно мало стало цього їм
І гріб свіжа сира земля скрила
Залишивши все спогадом німим
Спогади тривожать душу. І нелегко в таких ситуаціях. 
