Сумно верби нахилились над водою,
Опустили низько – низько свої віти.
Дуже довго ми не бачились з тобою,
Де мені свою любов і біль подіти?
Тихо плаче у зажурі сіре небо,
Ніжну пісню листя клена шепотить.
Ой, як тяжко, мій коханий, жить без тебе,
Ти далеко і мені це так болить.
Більш за все на світі я розлук боюся.
Лиш надіями не научилась жити.
Я що хвилиночки за тебе Богові молюся,
Чогось я думаю, мене ти зможеш зрозуміти
1997 р
