Знову сама,
Знову я на твоєму березі,
Океане мій, під ногами гладенька галька.
Пригорни мене, не покинь… там, у тому вересні
Десь розбилась собі
на друзки моя печалька…
Але що тепер,
Навзамін що сьогодні матиму?
Як же сталось це? як насправді воно так сталося?!
Піднялась до хмар, розлетілась на іскри-атоми…
Несподівано так
розсипалась – я зосталася…
З павутини снів,
Із піску я її ліпитиму…
Відлітати час… кличуть гуси у вирій селезня…
Тільки що – мені? як тепер я без неї житиму?!
Океане мій,
я так довго чекала вересня…
От знайшли за чим сумувати, Наті - за печалькою
Маєте ціле літо для гарного настрою, і гладеньку гальку під ногами, і температура морської води вже +19.
П.С. А гусям перекажіть, щоб до чужих селезнів не чіплялись - досить нам одного гидкого каченяти
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ех,як у Вас все просто вирішується,Дантесе
по-перше,у нас немає моря,де можна було б розслабитись і забути про втрату печальки...
по-друге,коли починала писати,чомусь була впевнена,що селезень-то чоловік гусині,чи,принаймні,її залицяльник...та,виявилось,що він взагалі з іншої опери,бо він-качур!треба ж ... качки ніяк не вписувались в мою тонку лірику...проте подумала,що в такому вигляді історія виглядатиме пікантнішою...
Эх дороги - застряли сапоги в чёрнозёме...
Дальше разве что босиком...
Что делают дожди в душе?
Однако выбралась на бережок, Лучик солнышка сквозь тучи изобразил улыбку... И действительно - к чему бы ЭТО???
А не взять ли мне отпуск и укатить да, да - именно туда...
шкода, що час відлітати .... але і буде час повернення 
