До пелюсток, що на землі,
Схилилась у журбі троянда,
В розквітлій райдузі її
Таке розкішне різнобарв’я.
Пелюстки ті – немов сміття…
Усім до них немає діла,
Черствіють між людьми чуття,
Хиріють і душа, і тіло.
Не оживити пелюсток,
Та розкриваються бутони –
Як хочеться добра ковток
Та трішки співчуття людського.
