Останній невловимий подих і ... душа,
Мов полонянка вирвалась на волю
З полону відчаю і болю,
Бо тілу тлінному вона тепер чужа.
...І згасла зірочка у вишині
Серед мільярдів зірочок навіки,
Закрились важко стомлені повіки...
Як цокав голосно годинник на стіні!
І раптом... зупинився, ніби шкопиртнув,
Бо непотрібно вже хвилини рахувати
І розірвалась зойком тиша серед хати -
Той зойк у розпачі і горі потонув.
Всі знають - зупинити неможливо смерть,
Але вона завжди приходить так зненацька!
Життя для неї, ніби непотрібна цяцька :
Зламала без жалю і викинула геть.
Останнім часом йдуть і йдуть від нас рідні, друзі, добрі знайомі... Ні зупинити, ні віддтягти від краю... Гірко, тяжко, бо черга все коротшає... А вірш мудрий, Олю.
