Летять в ефір знайомі мені звуки.
І серденько підвищує удар.
На відстані вчуваю теплі руки.
Твої слова лилися, як нектар.
Так хочеться злетіти білим птахом
У край, де можна в травах заблукать.
Лише одним, одним єдиним змахом
У край моєї мрії завітать.
І просто посидіть на підвіконні.
Із рук твоїх клюватиму крихти.
А потім ти візьмеш мене в долоні...
От тільки чи впізнаєш мене ти?
Ти пильно подивись в зелені очі.
До серця білу пташку пригорни...
Нам мало залишилось.. до півночі.
І знов чекай наступної весни...
