Росте калина, нам на радість, в маминім саду,
І вишня, нам на щастя, розквітає.
Роки невпинно пролітають - я до тебе йду,
Дитинства сад, як мама, привітає.
Спита калина: - Чи здоровий ти ? В містах сидиш,
Візьми, лишень, моє цілюще гроно.
Он вишня гине, трішечки діла свої облиш:
Вже час давно розчистити їй крону.
І я, слухняно, за ножівку, вишню рятувать,
Здираюсь, а вона мене тримає,
- Приїдеш, - каже, - на той рік, як буду дозрівать,
Бо хто ж мені вершки пообриває?
- Синочок! Ти приїхав? Ти ключа знайшов? То я,
Балакала в Філіповни стояла.
Та то ж і не калина, і не вишня, то моя,
Весь час зі мною мама розмовляла ...
осінь 2002р.
( примітка: Філіповна - то сусідка моєї мами)
дякую
