Триптих
В сорок третім війська наступали,
Форсували в Петрівцях Дніпро.
Стільки хлопців безвусих упало,
У холодній воді полягло.
Жовтень був весь від крові червоний
І селян із довколишніх сіл
Шикували наркоми в колони
Й босоногих вели до могил.
Скільки люду згубили сатрапи
Під бордовим отим знаменом…
Кажуть, Жуков накреслив на мапи
Всі фронти наперед, за Дніпром.
Скільки сиріт у нас позосталось,
Ріки сліз матері пролили…
А тирану в Кремлі й не гикалось,
Як його за полеглих кляли.
Над Дніпром височіє могила,
Червоніє що-жовтня курган…
Дотепер тут блукає дівчина
І шукає де згинув Богдан.
***
Гніздяться горобці у стрісі,
В моїй хатині, на селі…
А я лежу забитий в лісі,
Іще не відданий землі.
Щодень мене гризуть звірюки,
Тріщать потьмарені кістки,
Печуть ущент розбиті руки..,
Поміж ребер ростуть квітки.
Душа літає над землею,
Бува домівки не мине,
Сумує з Ганею моєю:
Сердешна все ще жде мене.
Гуляє перемогу влада,
Співає весело пісні…
Волають радісно паради
Про нас, загиблих на війні.
Сил бачити таке немає…
Давно закінчилась війна…
Хто ж наші кості поховає?
Німі нащадки. Тишина…
***
У Берліні, у братській могилі,
Переможці, обнявшись, лежать.
Переможені - сиві, безсилі,
Йдуть на цвинтар до наших солдат.
Як годиться - знімають кашкети
І вклоняються низько до ніг,
Кладуть чемно червоні букети,
Сумовито відмолюють гріх.
Із граніту виходять солдати
Подивитись стареньких панів…
Хто примусив брат брата вбивати..?
Тишина - навіть Він онімів.
Переможені стали панами…
Як же наші звитяжці живуть..?
Почорніли замучені мами,
До сьогодні ще сльози течуть…
Краще б їм, убієнним, не знати,
Як жебрує омріяний мир…
Всю країну швиргнули за ґрати..,
До централів завів поводир.
І ніхто їм про це не розкаже…
Може вітер з далеких країв?
Ніжний запах ромашками ляже
З українських квітучих полів.
06 травня 2011 року
