Для щастя тут так мало треба:
Гарячий чай і бутерброд.
Щоб сонце правди гріло з неба
Мою Вкраїну, мій народ.
Щоб ще хоч раз хиткий світанок
Живим зустріти на землі,
Щоб шин обвуглених серпанок,
Не ліг брехнею на чолі.
Ви не хвилюйтесь, що морози—
Нас гріє віра і любов.
Ми тут, щоб не котились сльози!
Щоб не лилася більше кров
Братів безвинно!… Щоб Феміда,
Не в гроші вірила—в закон!
Щоб не ходили до сусіда
За копійками «на поклон»!
І щоби покручі в пагонах
Не ґвалтували більш жінок!
Щоб ті, що ніжаться в салонах
Зробили до людей хоч крок!..
Нехай поглянуть: ми— не бидло!
Ми—українці! Ми—народ!
Ми хочем миру, та обридло
Збирати крихти їх щедрот!
…Хіба ми просимо багато?
Хіба ті жертви, то—дарма???
Раз почали в народ стріляти—
Шляху назад уже нема!
Народу увірвався терпець і він повстав. Нарешті високопоставлені глянули у бік простих людей і зрозуміли, як далеко вони зайшли у своїй жадобі влади і мільйонів. Дехто думає, що владне крісло - це лише спосіб збагатитися, але це перш за все відповідальність за цілу країну. Хай це буде наука їм на майбутнє. А народ так просто не відступиться від своїх вимог. Гарний вірш, актуальний.
