Світи яскравіше
ліхтаре темного неба
хай сон мій не згасне
ніколи ніколи ніколи.
Сон у котрому намагаюсь
боротись зі земним тяжінням
сон у котрому ні мертвий
ні живий
співаю на всю горлянку
без солоності моря що висохло
пісню про стале доіснування
усіх посилань
на чиюсь звірячу відвертість.
Невідворотністю
паде остання колона
адже вона сліпа.
Зашелестить серце
тріском архітектури.
Ми відчували з цією ніччю
відчалення у порожнечу
безхребетність
незліченної хвилини
нездатність
зупинити оберт
вічності
та перейти міст
котрого
нема’
ходьбою
зі зручної ноги.
