Угледівши тиху годину,
Де з осінню мудрий Перун
Затіяв балаканину –
Звучання замріяних струн,
Іде мандрівник по дорозі,
Навпроти упертих вагань.
Прийшов знову ранок. Хто просить?
Крізь сито ілюзій, пізнань
Іде мандрівник. Не по колу!
Упертість похнюплених Муз
Долаючи, кидав додолу
Сарказм, ніби з рукаву – туз.
У серці – то спокій, то спека.
Гортаючи мудрість століть,
У подорож йде він далеку,
І втома йому не болить.
Трапляється, цукор чомсь – гіркий.
І посмішка гасне в лиці.
Та сонце всміхається з гілки.
І кава гаряча – в руці.
*Про Ярослава Дорожнього (Дзісяка) та його нову збірку «Запрошую музу я на каву», 09.2013 р.
Ярославе, Поете, від мене – щирі привітання і побажання творчої наснаги.
