В буйнотрав’ї будить тишу
Дзвін сріблястої коси
І, шепочучи, колише
Вранішню журбу роси.
І лягає у покоси
Конюшини сонний цвіт,
Вітер чеше вишням коси,
Зорі струшує із віт.
Визира з туманів ранок
В нього очі голубі.
Заціловує світанок
Пара сірих голубів.
