Були між нас і мир, і війни,
Гіркі образи, і любов,
Чому ж ослабли так обійми,
Лице слізьми умите знов?
Ми відчиняєм кожен день,
Мов двері, що з завіс зірвали,
Усе б змінити нам лишень,
Якби ми тільки правду знали...
Зібгали власні почуття
І в кошик кинули сміттєвий,
Все це провалля, небуття,
Що затуляє шлях життєвий.
А доля наче незнайома, -
Гілляка зламана суха,
В своїй країні ми не вдома,
У власній хаті - чужина.
Чужі нам і серця у грудях,
Неначе відгомін здаля,
Морозний віддих в рідних людях,
І ще не звідана земля.
Були ми всі колись щасливі,
Тепер нам пам’ять ледь болить,
Колись слова були важливі,
Тепер - аби їм було жить.
Ми не слова у пісню вклали,
А просто фрази і мотив,
Вітри пісками нас ховали,
А дощ голками молотив.
На мить війне і враз зникає
У тьмі скалічених мостів,
Так кожне слово витікає,
Не залишаючи слідів.
Чому ослабли так обійми?
Бо нам серця ослабли враз,
Замість кохання – люті війни,
Замість прощення – тьма образ.
ID:
318042
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 01.03.2012 00:32:06
© дата внесення змiн: 01.03.2012 00:32:06
автор: Lee Olherson
Вкажіть причину вашої скарги
|
