Стікає гарячий асфальт із-під ніг по дорозі,
І я вже не в змозі відчути цей плавлений світ,
Завмерла і мовчки стою при твоєму порозі,
Чекаю дощу. Чи нехай би хоч хтось допоміг.
Рукою півметра мені б дотягнутись до шибки,
Чи-то до дверей крізь повітря гаряче й густе,
Постукати в серце, щоб знати «не зможеш не вийти» -
Стискає мій подих щось зверхнє і надто міцне.
Чи страх, чи любов, чи, можливо, хвилюючий вітер,
Молекули жару викривлюють перші думки,
Нестримне, полярно жагуче з характером літо –
Таке ж невідоме і дивне, так само як ти.
За крок до дверей я спіймаю твій голос за крила,
Зустрінемось поглядом через відкрите вікно.
Завмерла, і мовчки тримаю для тебе вітрила.
Не треба дощу. Я щаслива тепер все одно.
