|
IX
ПАННІХІС
Кілька молодих дівчат оточують маленького хлопчика. Вони гладять його.
— Кажуть, ти написав пісню для Панніхіс, сестри свого двоюрідного брата?
— Так, я люблю Панніхіс. Вона прекрасна. Їй п'ять років, як і мені. Ми перетворили ці трояндові кущі на колиску. Ми граємось і гуляємо там, в тіні. Ніхто не може нас потурбувати, бо вона занадто низька, щоб хтось міг туди зайти. Я подарував їй статую Венери, яку мій батько зробив для мене з самшиту. Вона називає її своєю дочкою, кладе її на пелюстки троянд у шкірці граната. Усі закохані завжди співають пісні для своєї пастушки. І я теж створив для неї.
— Ну, заспівай нам свою пісню. І ми дамо тобі винограду та солодкого інжиру.
— Спочатку дайте їх мені, а потім я співатиму.
Він простягає обидві руки. Вони подають йому фрукти. Потім він чистим і солодким голосом починає співати:
Моя прекрасна Панніхісе і моє кохання,
Одного віку ми з тобою, у трояндах ранніх
Живемо під одним яскравим і квітучим дахом.
Я гарний і високий красень – ми зійшлися вдало.
Клянуся Поллуксом й Мінервою, тримав я сина 5
В своїх руках, а він дивився як мала дитина.
З горіхової шкаралупи змайстрував колиску.
Спить скарабей у ній, прекрасний він в своєму блиску.
На вовні спить м’якій, яку я назбирав для тебе.
Сьогодні вранці серед водоростей у світлі неба 10
Знайшов прекрасну мущлю ще: яскраву, кольорову,
Наповнимо землею, квіти ми посієм нові.
Великий флот я хочу так для тебе ще зробити
З кори дубової й на воду, на ставок спустити.
Великого собаку маємо попід будинком, 15
У нього ніжна шерсть, я посаджу тебе на спинку.
Сам буду йти попереду і керувати кроком
Слухняного коня, щоб він не скинув ненароком.
Він іде, задоволений лестощами молодих дівиць. Молоді красуні йдуть за ним здалеку. Підійшовши до трояндових кущів, вони дивляться на альтанку, під якою бачать, як діти зайняті формуванням з миртових та трояндових кущів зеленого храму навколо невеликого вівтаря для своєї статуї Венери. Вони сміються. Чоловіки, що силіли в альтанці, піднімають голови, бачать їх і кажуть їм піти.
По дорозі, коли вони йшли, юна Майро каже: ... О, щасливий вік!... Мої супутниці, прийдіть і подивіться на мій будинок на пам'ятки нашого дитинства. Я обгородила живоплотом, щоб зберегти сад, який у мене тоді був. Коза випасла б його за годину. Там я жила з.. ( на мить замовкла).
Він уже називає мене своєю дружиною, а я називаю його своїм чоловіком.
Ми були не вищі за таку рослину. Ми б загубилися в лісі чебрецю. Там ви все ще побачите кущі розмарину, що піднімаються колискою, як кипариси, навколо
мармурової гробниці, де написані вірші Аніте. Мій коханий подарував мені цикаду та коника. Вони померли, а я збудувала їм гробницю серед розмарину. Я тоді плакала. Прекрасна Аніте пройшла повз, тримаючи ліру в руці.
«Що трапилося?» — спитала вона мене.
«Моя цикада та мій коник мертві...»
«Ах!» — сказала вона, — «ми всі мусимо померти...»
Потім вона написала на камені:
«О, конику, тобі, мій соловейку папороті,
Й зелена ще цакадо, вересу коханцю, тобі, 20
Майро підносить почесті ось з цієї гробниці.
У неї дрібні сльози річкою течуть на лиці,
Бо жадібного Ахерона, сестри ті безжальні,
Украли милих цих комашок із дитячої гри.»
Мінерва — давньоримська богиня мудрості, справедливості, закону, перемоги, покровителька ремесел, мистецтв, торгівлі та стратегії, яка відповідає грецькій Афіні. Вона входила до Капітолійської тріади (разом із Юпітером і Юноною) і вважалася покровителькою оборонної війни, на відміну від агресивного Марса.
Поллукс — найяскравіша зоря в сузір'ї Близнят і одна з найяскравіших зір неба, червоний гігант.
Ахерон — притока Стіксу, через отруйні води якого Харон перевозив човном душі померлих у царство тіней.
ОРИГІНАЛ
IX
PANNYCHIS
_Plusieurs jeunes files entourent un petit enfant... le caressent..._
--_On dit que tu as fait une chanson pour Pannychis, ta cousine?_
--_Oui, je l'aime, Pannychis... elle est belle. Elle a cinq ans comme
moi... Nous avons arrondi en berceau ces buissons de roses... Nous nous
promenons sous cet ombrage... On ne peut nous y troubler, car il est
trop bas pour qu'on y puisse entrer. Je lui ai donné une statue de Vénus
que mon père m'a faite avec du buis. Elle l'appelle sa fille, elle la
couche sur des feuilles de rose dans une écorce de grenade... Tous les
amants font toujours des chansons pour leur bergère... Et moi aussi,
j'en ai fait une pour elle..._
--_Eh bien, chante-nous ta chanson et nous te donnerons des raisins et
des figues mielleuses..._
--_Donnez-les-moi d'abord et puis je vais chanter... Il tend ses deux
mains... on lui donne... et puis, d'une voix claire et douce, il se met
à chanter_:
'Ma belle Pannychis, il faut bien que tu m'aimes;
Nous avons même toit, nos âges sont les mêmes.
Vois comme je suis grand, vois comme je suis beau.
Hier je me suis mis auprès de mon chevreau;
Par Pollux et Minerve! il ne pouvait qu'à peine 5
Faire arriver sa tête au niveau de la mienne.
D'une coque de noix j'ai fait un abri sûr
Pour un beau scarabée étincelant d'azur;
Il couche sur la laine, et je te le destine.
Ce matin, j'ai trouvé parmi l'algue marine 10
Une vaste coquille aux brillantes couleurs;
Nous l'emplirons de terre, il y viendra des fleurs.
Je veux, pour te montrer une flotte nombreuse,
Lancer sur notre étang des écorces d'yeuse.
Le chien de la maison est si doux! chaque soir, 15
Mollement sur son dos je veux te faire asseoir;
Et, marchant devant toi jusques à notre asile,
Je guiderai les pas de ce coursier docile.'
_Il s'en va bien baisé, bien caressé... Les jeunes beautés le suivent de
loin. Arrivées aux rosiers, elles regardent par-dessus le berceau sous
lequel elles les voient occupés à former avec des buissons de myrte et
de roses un temple de verdure autour d'un petit autel, pour leur statue
de Vénus; elles rient. Ils lèvent la tête, les voient et leur disent de
s'en aller. On les embrasse... En s'en allant, la jeune Myro dit:... O
heureux âge!... Mes compagnes, venez voir aussi chez moi les monuments
de notre enfance... j'ai entouré d'une haie, pour le conserver, le
jardin que j'avais alors... Une chèvre l'aurait brouté tout entier en
une heure... C'est là que je vivais avec...; il m'appelait déjà sa femme
et je l'appelais mon époux... Nous n'étions pas plus hauts que telle
plante... Nous nous serions perdus dans une forêt de thym... Vous y
verrez encore les romarins s'élever en berceau comme des cyprès autour
du tombeau de marbre où sont écrits les vers d'Anyté... Mon bien-aimé
m'avait donné une cigale et une sauterelle. Elles moururent, je leur
élevai ce tombeau parmi le romarin. J'étais en pleurs... La belle Anyté
passa, sa lyre à la main..._
--_Qu'as-tu? me demanda-t-elle._
--_Ma cigale et ma sauterelle sont mortes..._
--_Ah! me dit-elle, nous devons tous mourir (cinq ou six vers de
morale)..._
_Puis elle écrivit sur la pierre_:
'O sauterelle, à toi, rossignol des fougères,
A toi, verte cigale, amante des bruyères, 30
Myro de cette tombe élève les honneurs,
Et sa joue enfantine est humide de pleurs;
Car l'avare Achéron, les Soeurs impitoyables
Ont ravi de ses jeux ces compagnes aimables.'
ID:
1057354
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 14.02.2026 19:29:26
© дата внесення змiн: 14.02.2026 19:31:38
автор: Ольга Калина
Вкажіть причину вашої скарги
|
