Просто неба - пічка з дровами,
Генератор гуркотить.
Очі, що сльозами сповнені.
Наче час завмер на мить.
В цю секунду що ж ти згадуєш?
Що в твоїй душі болить?
У мільйонів долі зламані...
Дим злітає у блакить.
Забере хай сльози жінчині.
Віднесе її журбу.
Тиша буде ще колись чи ні?
Пережити ще добу.
Холод вже - десь усередині.
Одяг і взуття сире.
Снігом все навкруг заметено.
Тільки душу не бере.
Всі до цього призвичаїлись.
Хтось, мабуть, чекає змін.
Відвикати будемо колись
Від димів і від руїн.
~
