|
Нарешті я сьогодні знайшов Надійку, яка живе з дідусем неподалік млина дядька Корнелька на Панському Ставі! Я тобі вже розповідав про те, що вона знає мову квітів і вночі збирає зоряний пилок, який осипається з небесної тверді на довколишні луги і Борсучий Ліс. Я якось запитав в неї, що вона з ним далі робить. Надійка довго дивилась на мене з широко відкритими очима, а потім здивовано, і водночас обурено, відповіла: - «Як це, що я з ним роблю?! Те, що й усі – восени і взимку збираю в скляні різнокольорові глечики, складаю їх на горищі, а навесні після дощу розсипаю рівними рядочками понад нашою річкою Королавою, щоб показувати шлях для приходу веселки!». І не менш здивовано, ніби це знають усі ще від народження, широко розставивши свої рученята долонями до неба, додала: - «Інакше, як же по-твоєму веселка знайде сама дорогу до берегів нашої Королави? Чи, можливо, ти не хочеш, щоб до нас приходили веселки?». Місцеві, правда, в це не вірять і кажуть, що Надійка вигадує. А я от сумніватися не наважуюся… бо хочу, щоб веселки приходили до нас і надалі…
Знайти Надійку мені порадив її дідусь Тимофій, який в нашій місцевості відомий серед людей, як майстер на всі руки, коли почув, що мені потрібні міцні коліщата з різнокольорового скла, декілька ліктів сонячної линви і гладко витесана дошка з незрубаного ясеня. Так і промовив тоді крізь свої сиві густі завжди усміхнені вуса глибоким голосом: - «Тут, хлопче, тобі тільки Надійка допоможе!». Ось я її і шукав декілька днів…
Я ж геть забув тобі розповісти для чого мені раптом це все знадобилась! Пам’ятаєш, як ми з тобою того серпневого вечора лежали удвох на лугу за третім великим вигином Королави біля Чумацького саду, підслуховуючи невпинні плітки цвіркунів і нашіптували наші мрії місцевим волошкам, які, ніяково тулились до граційних тонконогів? Тоді ще на червоні маки, якими було заквітчане твоє, залите теплом Чумацького Шляху, волосся, одночасно, як у підступній змові, приземлились одразу три червонобоких сонечка в дрібну чорну і білу цятку. Я ще тебе тоді жартома назвав магнітом для сонць і принцесою з сонячною діадемою, а ти зніяковіло заплющила очі, усміхнулась і сказала, що кожен може притягувати світло сонця…якщо тільки цього по-справжньому захоче…
Ми гладили нашими спинами м’який духмяний килим трав і, широко розкинувши руки, дивились на зорі. Ти тоді сказала, що якби на Місяці були такі ж перинисті зелені луги, як на берегах нашої Королави, то ти б хотіла полежати так само і там, щоб поглянути на Панський Став, Борсучий Ліс, Чумацький Сад і млин дядька Корнелька з висоти. Але Надійка сказала мені, що на Місяці немає такої річки і таких лугів, як у нас – їй про це наспівали квіти, з якими вона розмовляла, коли восени цьогоріч почала збирати перший глечик зоряного пилку на зиму. Саме тому, я вирішив змайструвати для тебе гойдалку на самому Місяці, щоб ти могла досхочу любуватись з небесної тверді нашими краєвидами і переконатись на власні очі скільки там ще залишилось зоряного пилку (про це попросила Надійка взамін на коліщата з різнокольорового скла, сонячну линву і дошку з незрубаного ясеня, без яких гойдалки не змайструвати).
Я не дарма ні на йоту не сумнівався в словах Надійки, оскільки усі необхідні для гойдалки запчастини вона знайшла в себе на горищі серед глечиків із зоряним пилком і ось, твоя гойдалка уже готова! Я загорнув тобі її в духмяну зелень наших запашних лугів з берегів Королави, припасував до неї три макові квітки з твоєї діадеми, сонечка з яких досі не відлетіли. Цей подарунок уже чекає тебе біля новорічної ялинки…
Не дивуйся будь ласка різнокольоровому скляному глечику, який стоїть поруч, свіжоспеченим коржикам з корицею і теплим рукавицям з борсучого пуху. Глечик попросила залишити Надійка, щоб ти набрала трішки зоряного пилку до її веселкової консервації. Коржики, на випадок, якщо раптом зголоднієш на гойдалці, передав дядько Корнелько – вони з волошкової муки, яка в наших краях така ароматна виходить тільки на його млині. А рукавиці, якщо тобі раптом закортить погойдатись на Місяці посеред зими, зшив сам дідо Тимофій – він особисто збирає борсучий пух у відомих тільки йому місцинах нашого лісу посеред літа, від чого він має здатність зігрівати усе, що його торкається, навіть в самі люті морози.
ID:
1054318
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Послання
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 31.12.2025 01:33:53
© дата внесення змiн: 31.12.2025 01:39:04
автор: К0ВАЛЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|
