***
Вона йому вірила, вірила, як нікому,
Повірила щиро — без сумніву і умов.
Любила, коли він проводив її додому
Й вдивлявся у очі, де тиха жила любов.
Вона йому вірила, вірила та мовчала,
Бо ж сили не було зізнатись у почуттях.
"Намарно це все", — щоразу собі так казала,
Та завжди щоночі була з ним в солодких снах.
29.12.25.
