У публічному просторі дедалі частіше виростають тіні — фігури, чия отруйна риторика та діяльність залишають по собі важкі моральні й громадянські запитання. Ці голоси, загорнуті у рваний прапор «патріотизму», відкрито підтримують дії ТЦК та силових структур — тих, кого все частіше звинувачують у системному глумі над правами людини. Йдеться не лише про бюрократію — йдеться про людей, які дозволили собі ловити інших людей на вулицях, як здобич, і виштовхувати їх на фронт без тіні правової процедури.
Особливо тривожним є хор холодних схвалень з уст так званих «публічних патріотів», які фактично освячують ці жорстокі практики, надаючи їм фальшиву моральну оправу. При цьому самі вони залишаються у тилу — за стінами власних домівок і комфорту — і не демонструють ані найменшої готовності особисто брати участь у бойових діях. Їхня мораль — це фасад, за яким ховається тиха зневага до справжньої рівності. Це лицемірство руйнує довіру і розпалює суспільне розчарування.
Не менш цинічною є мова ворожнечі, яку ці діячі поширюють під виглядом «патріотизму». Принизливі висловлювання на адресу громадян, які мають законні, моральні чи медичні підстави уникати участі у війні, таврують їх як «нечисть», «сміття» або «ухилянтів». Це не патріотизм — це мова зневаги, що повзе, мов дим, крізь тріщини громадянської довіри. Вона не об’єднує, а кусає. Вона не лікує, а таврує. Вона несе не гідність, а приниження. Вона народжує не героїв, а фанатиків.
У своїх публічних заявах і поетичних імпровізаціях ці діячі мовчать про тіньові практики мобілізації — про побиття, викрадення, обличчя, що зникають у темних автобусах без номерів. Їх мовчання — це не просто відсутність слів. Це мовчання як змова. Це схвалення, замасковане під байдужість. Так формується облудна мораль, яка дозволяє державному насильству вдягти личину обов’язку. Їх підтримка або мовчазна згода формує хибну моральну легітимність насильства з боку держави.
Надзвичайно небезпечними є також спроби перекладати провину за злочинні дії на мирних громадян, зводячи будь-яку критику до «роботи ворожих агентів». Це словесне полювання на відьом — маніпуляція, яка підмінює правду про беззаконня звинуваченнями у зраді. Але українці, які піднімають голос проти репресій і свавілля — це не зрадники. Це — совість країни, яка не дозволяє їй втратити людське обличчя.
Ми звертаємось до культурної, громадянської та інтелектуальної спільноти України: не можна мовчки спостерігати, як публічне слово перетворюється на батіг, як поезія стає гільйотиною, а патріотизм — інструментом примусу. Поширення антигуманної риторики, що прикривається державними кольорами, але несе у собі дух авторитаризму та страху, має бути зупинене.
Ми мусимо захистити не лише країну — а й її душу.
ID:
1040629
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Громадянський
ВИД ТВОРУ: Ода
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 27.05.2025 11:36:40
© дата внесення змiн: 27.05.2025 11:36:40
автор: Настасія
Вкажіть причину вашої скарги
|
Актуально! Хто виправдовує злочини тцк та поліціянтів, той автоматично стає співучасником цих злочинів... 
