А ранки прохолодні восени.
І сонця поцілунок на світанку
вже так не гріє, як улітку зранку.
Ти на хвилинку часу плин спини.
Гарячу каву плесни в філіжанку,
тепло від спогадів у ковдру загорни
і сон свій найсолодший додиви
або домрій з-під сонних вій.
Тоді й відпустиш стрілок забаганку.
Бо ж ранки прохолодні восени…
