Знайшов притулок до кінця життя
З тобою поруч та в оселі рідній.
Думками лину в далеч без кінця
І падаю, неначе лист осінній.
Дощем холодним серце й душу рве,
День затягнувся сірим павутинням.
Я сподіваюсь, осінь забере
В цей день мій смуток, в день листопадіння.
Стиха поволі дощик-січовик,
Ні серце, ані душу вже не крає.
За півстоліття я привично звик –
Коли ти поруч, смуток мій зникає.
