І ти безсилий.
Вмираєш як Мертве море,
Отак, не весь і не одразу,
Лиш тільки частка тебе живого,
Тебе цілого,
Такого врівноваженого,
Міцного, як односолодовий напій,
Що випивають після тосту,
Після слова,
Яке не в силах вимовити,
Тому що боляче й нестерпно,
Непередбачувано і нестримно...
То ж, краще вилити ті залишки,
Напитись знову, втамувавши спрагу,
Наповнитись!
Заповнити щілини,
Замазати густою кров'ю,
Закрити усі входи - виходи
І залишитись наодинці,
Щоб не добрались,
Не достукались,
Не розплескали,
Не розлили!
Зараз у багатьох такий стан, коли мертвим морем стають вже і реальні моря, як Чорне та Азовське. То і теж хочеться побути хоч деякий час для себе на глибині власного моря, де немає ворожих кораблів. Сподобалося. Міцно тисну руку і за Вашу позицію з приводу чого запрошую і до свого останього "Думки в дорозі ("або "80 льє під вогнем"). З повагою.
