Втомилась рідна Україна
Від ненажерливих панів.
П’ять років поспіль стрілянина,
І край Донецький зголоднів.
Наш люд працює, десь не вдома,
Не там шукає «копійки».
В країні четверть віку втома,
І ми канюки - жебраки.
Стомились Віра та Надія,
Які, ще жевріють поки…
І душу мулить безнадія
Уже не місяці – роки.
Що в нас робили президенти,
Щоб всім покращити життя?
Такі навіщо аргументи,
Якщо котитись в небуття?
Яка мита у них і дії?
Потрібні роки, чи віки?
І хто в них править – лицедії?
Чи дійсно «кормчі» - навпаки?
Втомились Віра та Надія,
Які кохали нас віки.
І в бур’яні, десь безнадія,
Доки ми лаємось роки.
